«У бажаному темпі». Поле бою наприкінці четвертого року війни
Четвертий рік повномасштабної російсько-української війни оголив дедалі більше проблем, які раніше приховані за оптимістичними звітами та військовою цензурою. Одне з найбільш тривожних спостережень – поступове стирання межі між тилом і фронтом, що ставить під сумнів ефективність стратегії оборони та безпеки цивільного населення. Заява представників військових про відсутність "тилу на глибину 30 кілометрів від фронту" – це не просто констатація факту, а сигнал про кардинальну зміну характеру бойових дій.
Раніше тил розглядався як зона, де можна зосередити ресурси для відновлення військ, логістики та виробництва озброєння. Там мали б знаходитись цивільні об’єкти, інфраструктура та населення у відносній безпеці. Однак, реальність показує, що російська армія все частіше використовує тактику масованих ударів на значній відстані від лінії фронту. Ракетні атаки, удари дронами та диверсійні групи досягають об'єктів глибоко в тилу, руйнуючи критичну інфраструктуру, енергетичні системи та логістичні ланцюги.
Ця зміна тактики має кілька ключових наслідків. По-перше, вона змушує Україну переглянути свою стратегію оборони. Недостатньо зосереджуватись лише на утриманні лінії фронту; необхідна комплексна система захисту всієї території країни, включно з посиленням ППО, розбудовою фортифікаційних споруд у тилу та підготовкою цивільного населення до дій в умовах загрози. По-друге, це створює величезний тиск на економіку України. Руйнування інфраструктури гальмує виробництво, ускладнює логістику та призводить до дефіциту ресурсів. По-третє, це породжує відчуття невпевненості та страху серед населення, що може мати серйозні соціальні та політичні наслідки.
Військові експерти зазначають, що росія навмисно прагне зламати українську економіку та деморалізувати населення шляхом систематичних ударів по тилу. Мета – створити умови для переговорів на вигідних для Кремля умовах або навіть для повної окупації країни.
Відповідь України на цю загрозу має бути адекватною та рішучою. Необхідно нарощувати власне виробництво озброєння та боєприпасів, активно залучати міжнародну допомогу для посилення ППО та відновлення інфраструктури, а також розробляти ефективні стратегії захисту цивільного населення. Важливо також працювати над зміцненням внутрішньої стійкості країни – економічної, соціальної та політичної.
Ситуація вимагає чіткого усвідомлення реалій поля бою та готовності до тривалої боротьби. "Бажаний темп" контрнаступу чи звільнення територій вже не може бути головним пріоритетом; на першому плані має стояти забезпечення безпеки всієї території України та захист її критичної інфраструктури від ворожих ударів. Від цього залежить не лише успіх військової кампанії, але й майбутнє країни в цілому.
