Що забороняється експерту? Коротка відповідь така: експерту забороняється виходити за межі своєї компетентності, розголошувати матеріали справи, спілкуватися з учасниками процесу поза встановленим порядком, отримувати винагороду від сторін та робити правові оцінки замість відповідей на поставлені питання. Ці заборони встановлені процесуальним законодавством України та спрямовані на збереження незалежності, об’єктивності й неупередженості експертного дослідження.

Поняття незалежності експерта є ключовим для довіри до судової системи. Коли людина чує запитання «що забороняється експерту», вона зазвичай має на увазі саме перелік обмежень, які відрізняють експерта від звичайного свідка чи консультанта. Експерт не є стороною спору, він не захищає позивача чи відповідача, не працює на обвинувачення чи захист. Його завдання — дати обґрунтований, науково вивірений висновок на основі спеціальних знань. Саме тому законодавець встановив низку заборон, порушення яких може призвести до визнання висновку недопустимим доказом, дисциплінарної відповідальності або навіть скасування судового рішення.

У цій темі важливо розуміти, що заборони стосуються як судових експертів, внесених до державного реєстру, так і фахівців, яких залучають у конкретній справі. Обсяг їхніх обов’язків та відповідальності подібний, хоча порядок призначення може відрізнятися. Далі розглянемо детально, що саме заборонено робити експерту під час проведення експертизи.

Що забороняється експерту під час проведення експертизи: головні правила

Перша і найважливіша заборона — експерту забороняється виходити за межі поставлених питань. Суд, слідчий або інший орган, який призначив експертизу, формулює конкретні питання. Експерт має відповісти саме на них. Він не може з власної ініціативи досліджувати інші обставини, змінювати формулювання питань або робити висновки про винуватість чи невинуватість особи. Наприклад, якщо експерта запитали про причину поломки транспортного засобу, він не повинен писати у висновку, хто саме винен у дорожній пригоді. Правова оцінка фактів — це виключна компетенція суду.

Друга заборона — самостійно збирати матеріали для дослідження. Експерт працює лише з тими об’єктами та документами, які йому офіційно надали. Він не має права витребовувати додаткові документи у сторін, виїжджати на місце події без ухвали, опитувати свідків або проводити власне розслідування. Якщо наданих матеріалів недостатньо, експерт зобов’язаний повідомити про це орган, який призначив експертизу, і заявити клопотання про надання додаткових матеріалів. Самовільне збирання доказів порушує принцип змагальності процесу.

Третя заборона — спілкування зі сторонами поза процесуальним порядком. Експерту забороняється вступати в особисті контакти з учасниками справи, якщо це може викликати сумнів у його неупередженості. Будь-які пояснення від сторін експерт може отримувати лише через орган, який призначив експертизу, або в присутності всіх учасників процесу. Неформальні зустрічі, телефонні дзвінки, листування в месенджерах зі стороною справи — усе це неприпустимо і може стати підставою для відводу експерта.

Заборона розголошення та конфіденційність

Експерту забороняється розголошувати дані, які стали йому відомі під час проведення експертизи. Це стосується матеріалів кримінальних проваджень, персональних даних осіб, лікарської таємниці, комерційної таємниці підприємств. Заборона діє не лише під час проведення дослідження, а й після його завершення. Експерт не може розповідати журналістам про деталі справи, публікувати фото об’єктів дослідження в соціальних мережах, обговорювати справу з колегами, які не мають до неї стосунку.

Особливо суворі вимоги діють у кримінальному процесі. Розголошення даних досудового розслідування може зашкодити слідству та порушити права учасників провадження. Тому експерт попереджається про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей. Навіть після завершення справи експерт має зберігати конфіденційність тієї інформації, яка не була оприлюднена в судовому засіданні.

Окремо варто згадати заборону на використання матеріалів справи у власних наукових чи комерційних цілях без дозволу. Експерт не може використати унікальний випадок зі своєї практики для дисертації чи статті так, щоб можна було ідентифікувати учасників справи. Знеособлення даних є обов’язковою умовою будь-якого наукового використання практичних матеріалів.

Фінансова незалежність і заборона зацікавленості

Експерту забороняється отримувати від будь-кого, крім експертної установи або органу, який призначив експертизу, винагороду чи будь-які інші вигоди за проведення дослідження. Це принципове правило, яке відмежовує незалежного експерта від найнятого консультанта. Якщо сторона пропонує експерту доплату за «правильний» висновок, подарунки, оплату поїздок чи розваг, експерт зобов’язаний відмовитися і повідомити про такий факт керівництво та орган, який призначив експертизу.

Так само експерту забороняється проводити експертизу, якщо він особисто зацікавлений у результатах справи. Підставами для самовідводу є родинні стосунки з учасниками процесу, службова залежність, попередня участь у справі в іншій ролі, наприклад як свідок або представник сторони. Навіть якщо формальних підстав для відводу немає, але існують обставини, які викликають сумнів у неупередженості, чесний експерт заявляє самовідвід самостійно.

Забороняється також доручати проведення експертизи іншим особам. Якщо експертизу доручено конкретному фахівцю, він має виконати її особисто. Передача об’єктів дослідження лаборанту для виконання технічних операцій можлива лише під контролем експерта і з відображенням цього факту у висновку. Повна передача справи іншому експерту без процесуального оформлення неприпустима.

Процесуальні заборони та відповідальність

Експерту забороняється ухилятися від явки до суду або від надання висновку без поважних причин. Якщо експерта викликали для допиту щодо проведеного дослідження, він зобов’язаний з’явитися і дати пояснення. Відмова від надання висновку можлива лише тоді, коли наданих матеріалів недостатньо або питання виходять за межі спеціальних знань експерта. У такому разі складається мотивоване повідомлення про неможливість надання висновку, а не довільна відмова.

Також експерту забороняється давати завідомо неправдивий висновок. Це одне з найсуворіших порушень, за яке передбачена кримінальна відповідальність. Завчано неправдивий висновок — це не помилка через складність дослідження, а свідоме перекручення фактів, приховування виявлених ознак або вигадування неіснуючих обставин. Відрізнити помилку від умислу допомагає повторна або комісійна експертиза, рецензування, перевірка методик.

Експерту забороняється застосовувати методики, які не відповідають науковим стандартам, або використовувати несправне обладнання. Кожна експертна спеціальність має затверджені методики дослідження. Відхилення від методики має бути обґрунтоване у висновку. Використання сумнівних авторських підходів без наукового визнання може стати підставою для визнання висновку необґрунтованим.

Важливою є заборона на знищення або пошкодження об’єктів дослідження. Експерт зобов’язаний застосовувати методи, які максимально зберігають об’єкти. Якщо для дослідження потрібно частково зруйнувати об’єкт, наприклад відібрати пробу речовини, це має бути погоджено з органом, який призначив експертизу, і зафіксовано у висновку. Повне знищення об’єкта без дозволу є грубим порушенням.

Типові порушення на практиці

На практиці найчастіше трапляються такі порушення: експерт дає відповіді на правові питання, наприклад «чи є дії особи шахрайством», замість того щоб обмежитися технічними фактами. Або експерт спілкується з однією зі сторін телефоном і отримує від неї додаткові документи без відома іншої сторони. Такі дії, навіть зроблені з найкращих спонукань і бажання прискорити процес, формально є порушенням і можуть зруйнувати доказову цінність висновку.

Ще одна поширена проблема — затягування строків без поважних причин. Хоча це не завжди формулюється як пряма заборона, експерт зобов’язаний провести дослідження у встановлений строк. Безпідставне зволікання порушує право учасників на розумні строки розгляду справи. Якщо дослідження об’єктивно потребує більше часу, експерт має завчасно повідомити про це та обґрунтувати потребу в продовженні строку.

• Не відповідати на питання, які не ставилися.
• Не збирати докази самостійно, а лише клопотати про їх надання.
• Не контактувати зі сторонами поза офіційною процедурою.
• Не розголошувати матеріали дослідження.
• Не брати винагороду від зацікавлених осіб.
• Не передавати роботу іншим без оформлення.
• Не застосовувати неперевірені методики.

Коментар фахівця

Олена Кравченко, юристка та фахівчиня з процесуального права, на наше прохання пояснила: «Люди часто думають, що експерт — це помічник однієї зі сторін, якого можна попросити написати потрібний текст. Насправді статус експерта ближчий до статусу судді: він так само має бути незалежним і так само зв’язаний заборонами. Найважливіше — експерт не вирішує справу, він лише відповідає на питання в межах своїх знань. Коли експерт починає писати, хто правий, а хто винен, він виходить за межі компетенції, і такий висновок суд має відхилити. Тому сторонам вигідно не тиснути на експерта, а правильно сформулювати питання і надати повні матеріали. А експертам вигідно суворо дотримуватися заборон: це захищає їх самих від звинувачень в упередженості».

Що робити, якщо експерт порушив заборони

Якщо учасник справи вважає, що експерт порушив заборони, він має право заявити експерту відвід, подати клопотання про призначення повторної експертизи або про визнання висновку недопустимим доказом. Відвід заявляється до початку дослідження або одразу після того, як стали відомі обставини, що викликають сумнів у неупередженості. Повторна експертиза доручається іншому експерту або комісії експертів.

Крім процесуальних наслідків, порушення заборон може тягнути дисциплінарну відповідальність: попередження, позбавлення кваліфікації, виключення з реєстру судових експертів. За завідомо неправдивий висновок або розголошення даних досудового розслідування передбачена кримінальна відповідальність. Тому дотримання заборон — це не формальність, а умова професійного виживання експерта.

Підсумовуючи відповідь на питання, що забороняється експерту, можна виділити головне: заборонено все, що підриває незалежність, об’єктивність та конфіденційність дослідження. Експерт не збирає докази, не судить, не радиться зі сторонами таємно, не бере подарунків і не розголошує побачене. Саме ці обмеження роблять його висновок доказом, якому може довіряти суд і суспільство.